Розділ 1: Економіка по-домашньому
— Подарунок на день народження — це звичайнісінький маркетинговий лохотрон, Оксано. Гроші на вітер. Усілякі ці пилозбірники, брязкальця, сертифікати на масаж — чистісіньке виманювання коштів у населення. Я в цьому цирку брати участь відмовляюся.
Оксана завмерла біля раковини. Струмінь теплої води бив просто в центр перевернутої чашки. Бризки летіли на всі боки, осідаючи дрібними краплями на рукавах її домашньої сорочки. До дня народження залишалося рівно два тижні. Вона вимкнула кран, повільно витерла руки вафельним рушником. На кухні гудів холодильник, а з дитячої долинало тихе бурмотіння шестирічного Мишка, який захоплено збирав конструктор.
— Тобто подарунка не буде, Артеме? — уточнила вона, акуратно складаючи рушник в ідеальний квадрат.
— Я ж російською мовою пояснив. Артем проковтнув шматок м’яса й запив його вишневим нектаром просто з картонного пакета. — Треба бути вищими за цю споживацьку мішуру. У нас бюджет, треба думати про капітал. Збираємо мені на нову машину. Без образ. Ти сама казала, що пора міняти цю нашу розвалюху.
Він відрізав ще один шматок м’яса, відправив його до рота й уткнувся в екран смартфона, усім своїм виглядом показуючи, що аудієнцію завершено. Головний економіст сім’ї виніс свій вердикт, і оскарженню він не підлягає.
— Без образ, — луною повторила Оксана. — Дорослі люди, капітал, я тебе почула.
Вона підвелася, підійшла до холодильника й розчахнула дверцята. Світлі полиці були забиті продуктами, купленими в суботу.
— Знаєш, Артеме, ти абсолютно маєш рацію. Її голос звучав неймовірно м’яко. — У нас бюджет, раз ми такі раціональні, давай доведемо цю логіку до ідеалу.
Чоловік відірвав погляд від телефона. У його очах майнула підозра, як у бездомного кота, якому замість сосиски простягають огірок.
— У сенсі?
— У прямому. Ти щомісяця переказуєш мені фіксовану суму на продукти — 20 000. Решта — моя зарплата. Мишко їсть небагато. Я теж. Основна стаття витрат — це твій апетит.
— Я мужик, я годувальник, мені м’ясо потрібне, — негайно настовбурчився Артем, передчуваючи замах на святе.
— Ніхто не сперечається. Оксана дістала прозорий пластиковий контейнер і показово переклала до нього залишки сиру з відкритої упаковки. — Тому від завтрашнього дня ми переходимо на прозору схему. Твої 20 000 — це твій особистий продуктовий фонд на місяць. Я виділю тобі другу полицю згори. Це твоя територія. Мої гроші йдуть на мене й Мишка. Ми харчуємося зі своїх полиць. Справедливо.
Артем пирхнув, розслабивши плечі. Ідея здалася йому не просто безпечною, а навіть вигідною. У його системі координат 20 000 здавалися сумою астрономічною, на яку можна закупити половину супермаркету й жити приспівуючи. Він ніколи не вникав, скільки коштують капсули для прання, туалетний папір, кілограм хорошого вершкового масла чи ті самі стейки.
— Та без проблем, — він усміхнувся. — Домовилися, побачиш, я ще й заощаджу. Тільки не лізь потім на мою полицю по ковбасу.
— Не полізу, — пообіцяла Оксана. Кутики її губ ледь помітно здригнулися.
Розділ 2: Бетонна межа в холодильнику
Наступного дня на кухні утворилася невидима, але бетонна межа. Друга полиця холодильника, гордо віддана Артемові, спочатку мала розкішний вигляд. Він особисто взяв гроші із сімейного бюджету й сходив до гіпермаркету. Забив її двома палицями копченої ковбаси, величезним шматком свинячого окосту, банкою маринованих огірків, пельменями елітного ліплення й чомусь трьома банками шпротів.
Оксана лише мовчки спостерігала, як він із гордістю викладає свої трофеї. Вона ретельно перерахувала чеки, які він недбало кинув на стіл. 11 700. Понад половина місячного ліміту розчинилася вже за перший похід.
— Дивись і вчися, як треба розпоряджатися фінансами, — похвалився Артем, зачиняючи дверцята.
Почалися суворі будні роздільного харчування. Перші три дні Артем жив як король монополії. Він демонстративно смажив собі свинину вечорами, нарізав товстими кружальцями ковбасу й поїдав усе це під ролики на Ютубі. Оксана по свій бік барикад варила легкі супи, готувала Мишкові молочні каші, запікала курячу грудку з овочами.
Арифметика Артемового шлунка зіткнулася з реальністю на п’ятий день. Чудеса фермерської думки скінчилися швидше, ніж бензин у спорткарі. Ковбаса зникла в надрах чоловіка, залишивши по собі лише самотню мотузочку.
На восьмий день Артем відчинив холодильник і довго, задумливо дивився на свою полицю. У тиші кухні було чути, як тужливо подзенькують шпроти всередині консервної банки. Оксана сиділа за столом і перевіряла зошити з англійської мови за третій клас. Вона підробляла репетиторством вечорами…
— Слухай, Оксано, — протягнув він, закриваючи дверцята. — А в нас хліб є? — На моїй полиці є, — не підводячи очей від зошита, відповіла вона. — Твій хліб закінчився в середу. Ти ж сам купував лише м’ясне. — Ну так дай шматочок. Ти що, збіднієш від скибки хліба? — А як же «капітал» і «раціональність»? — спокійно підняла на нього очі Оксана. — Хліб коштує грошей. Або купуй свій, або перекушуй шпротами. Вони в тебе ще є.
Артем ображено замовк. Йому довелося йти в найближчий магазин і докуповувати продукти на власні кошти, яких у нього практично не залишилося.
Розділ 3: Незвані гості
Наближався день народження Оксани. Артем тим часом настільки захопився своїм «бюджетним виживанням», що вирішив зекономити ще й на святкуванні. Вірніше, зробити «шикарний жест» за чужий рахунок.
У п’ятницю ввечері він заявив із порога: — Оксано, я вирішив! У неділю ми відзначаємо твій день народження. Я запросив маму і свою сестру Марину. Заморився я від цієї економії, влаштуємо сімейне свято. Оксана спокійно пила чай. — Чудово. А де саме? — У ресторані «Панський кут». Я вже й столики забронював на чотирьох. — Ого. А звідки гроші на ресторан? Ти ж казав, що збираємо на машину. Артем загадково посміхнувся: — Ну, чоловік я чи ні? Погуляємо як слід. Тобі сподобається.
У неділю ввечері вони прибули до ресторану. Свекруха, Лідія Петрівна, та зовиця Марина вже сиділи за найкращим столом біля вікна. Вони зустріли Оксану дещо прохолодно, але з прихованою зловісною усмішкою. На столі вже стояли дороги закуски та пляшка вина.
Вечір розгортався бурхливо. Лідія Петрівна голосно хвалила сина за щедрість, Марина замовляла найдорожчі страви з морепродуктів, а Артем поблажливо кивав, почуваючись справжнім господарем життя.
Коли офіциант приніс рахунок і поклав його перед Артемом, за столом раптом запала тиша. Артем відкрив пачку, поглянув на цифру (сума була солідною), а потім почав із подивом обмацувати свої кишені.
— Ой… — протягнув він із награним розгубленням. — Слухайте, я, здається, гаманець удома забув. У куртці залишився.
Свекруха тут же підхопила: — Ой, синку, ну як же ти так! Та нічого страшного, у нас же є іменинниця! Оксано, виручай чоловіка, заплати за банкет, ти ж сучасна жінка, у тебе і свої гроші є, і подарунок тобі дорогий не потрібен був!
Марина задоволено кивнула. Вони явно ретельно готували цей спектакль. Артем дивився на дружину з викликом: мовляв, куди ти тепер подінешся перед ріднею.
Розділ 4: Справедливий фінал
Оксана не здригнулася ані на міліметр. Вона повільно відсунула від себе тарілку, витерла серветкою губи й спокійно подивилася на чоловіка.
— Знаєш, Артеме, ти абсолютно правий. Ми ж дорослі люди, раціональні, бойові товариші по бюджету. Вона дістала з сумочки свій гаманець, вийняла звідти картку й поклала її біля рахунку. Потім встала з-за столу, взяла пальто з вішалки. — Що ти робиш? — розгублено запитав Артем, відчуваючи, як підступний холодок підступає до спини. — Розраховуюся за себе й за свій подарунок, якого ти мені «не подарував», бо це «маркетинговий лохотрон», — лагідно відповіла Оксана. — Моя вечеря коштує рівно вісімсот гривень. Ось ці гроші.
Вона кинула купюру на стіл. — А за себе, маму і сестру розраховуйся сам. Ти ж годувальник, капіталіст і хазяїн життя. Гаманець удома? Чудово, у тебе є телефон, мобільний банкінг працює ідеально. Або можете разом із мамою та Мариною помити посуд на кухні ресторану — це чудово зміцнить сімейний бюджет.
Оксана обернулася до ошелешеної свекрухи: — З днем народження мене! Чудове свято вийшло. Рекомендую.
Вона вийшла з ресторану під гнітючу тишу, що запала за столом. Марина хапала повітря ротом, Лідія Петрівна почервоніла, а Артем сидів із таким виглядом, ніби на нього щойно впала стеля.
Цього ж тижня Оксана подала на розлучення. Жодні вибачення, скавчання свекрухи про «розбиту сім’ю» чи спроби Артема довести, що він просто «жартував», уже не мали жодного значення. Раціональність так раціональність — кожен почав жити на власній полиці.