— Кому ти взагалі потрібна у своєму мішкуватому светрику з секонд-хенду? Через тебе мені тільки сором перед людьми на вулиці! В інших нормальних невістки — аж заздрощі беруть, гарні, яскраві, а в нас якесь ходяче непорозуміння. Мій Ромочка собі вмить знайде нормальну дівчину — яскраву, дзвінку й веселу, а ти так і до кінця днів спатимеш зі своїми електронними калькуляторами в обіймах! — не вгамовувалася вона.
Людмила Григорівна нависала над дверним отвором своєї розкішної квартири, відчайдушно нагадуючи величезний роздутий кульок із рожевою цукровою ватою. Її пишна хімічна завивка підозріло й грізно тремтіла в такт кожному отруйному слову, що вилітало з її уст. Наталія тим часом навіть не повернула голови в її бік. Вона сиділа на підлозі й максимально спокійно, методично застібала блискавку на величезній картатій дорожній сумці, яка ледь витримувала вагу її речей. Усередині лежали суто її особисті речі, нажиті власною працею, і жодної зайвої копійки чужого майна. Поруч у спеціальній пластиковій переносці невдоволено та водночас огидно сопів величезний чорний кіт на прізвисько Барсик. Цей масивний кіт усією своєю двадцятифунтовою котячою душею люто ненавидів Рому, а Людмилу Григорівну за останній рік регулярно намагався мітити при кожній зручній нагоді, справедливо вважаючи, що ця ворожа територія давно потребує серйозної та жорсткої санітарної обробки.
Рома тим часом вальяжно розсівся на шкіряному дивані, широко розставивши ноги, й ліниво клацав телевізійним пультом, перемикаючи каналом за каналом. На його обличчі застигла та особлива міра самовдоволеної нудьги й байдужості, яка буває лише в абсолютно впевнених у власній безкарності інфантилів, котрих усе життя опікували матері.
— Мамо, ну нехай котиться на всі чотири сторони, якщо їй щось не подобається. Особисто я її тут тримати не збираюся і вмовляти теж не буду, — протягнув він неприємним голосом, недбало зажавши до рота чергову жменю солоних горішків із пачки. — Я їй стільки разів казав по-доброму: «Почни нормально на фітнес ходити, манікюр свій зроби, як усі люди». А вона тільки з роботи на роботу бігає і вічно з кислим виразом обличчя сидить у кутку. Он Дашка з нашої бухгалтерії порхає по офісу, мов легкий метелик. А ця… справжня сіра миша.
Наталія з різким металевим звуком клацнула замком другої місткої сумки. Звук вийшов настільки різким і голосним, що самовдоволений Рома навіть несподівано удавився своїм солоним горішком і голосно закашлявся. Вона повільно підвелася з підлоги й обвела холодним, проникливим поглядом щойно відремонтований за її власний кошт передпокій. Дорога італійська плитка на підлозі, вишукані вінілові шпалери на стінах, величезна дзеркальна шафа-купе, виготовлена за індивідуальним замовленням. Усю цю кричущу розкіш було куплено, привезено та повністю оплачено її власними тендітними руками, її важкими безсонними ночами, після яких ні на який фітнес іти вже просто не залишалося ніяких фізичних сил.
Два роки тому, коли вони щойно скромно розписалися в РАЦСі, владна Людмила Григорівна влаштувала вдома грандіозні сімейні збори, наче якісь стратегічні переговори. Свекруха тоді урочисто промовляла свої довгі промови з таким неймовірним надривом і пафосом, ніби відкривала засідання Ради Безпеки ООН. Суть усього її довгого монологу зрештою зводилася до простої цинічної математики. У Роми на той момент була своя дошлюбна однокімнатна квартира, яка ще перебувала під важким тягарем довгострокової іпотеки. Платити за неї банку залишалося ще цілих десять довгих років. Якщо ж Наталія, як справжня зразкова дружина, візьметься за все це господарство щосили, знайде додаткові підробітки на вечори, а сам Рома трохи стримає свої невеликі хлопчачі забаганки, то спільними зусиллями вони зможуть закрити цей кредит у рази швидше, ніж планувалося. Потім цю маленьку квартирку вигідно продадуть, додадуть чималі сімейні заощадження та куплять розкішну трикімнатну квартиру в новому будинку для їхніх майбутніх дітей.
Наталія тоді щиро повірила в цей гарний план. Вона взагалі від самого дитинства вирізнялася аж лячною, кристальною практичністю і свято вірила в те, що цифри ніколи не брешуть. Тоді її чіткі цифри повністю сходилися на папері. Вона без жодних вагань влаштувалася на другу повноцінну роботу, а вечорами й ночами старанно зводила складний дебет із кредитом для трьох дрібних приватних підприємств нашого міста. Вона зовсім забула, який взагалі мають вигляд привабливі вітрини магазинів модного жіночого одягу. Дорогоцінну жіночу косметичку оновлювала тепер виключно на великі зимові свята. Спала не більше п’яти годин на добу, доводячи себе до повного виснаження. Але світле спільне майбутнє вже малювалося в її уяві теплими фарбами і навіть снилося втомленим ночам. Єдина маленька проблема усій цій ідеальній конструкції полягала лише в тому, що пункт «стримає свої забаганки» на практиці чомусь стосувався виключно самої Наталії, але аж ніяк не її дорогого чоловіка…
— А тепер послухай сюди, мій дорогий маминий синочку, і ти, Людмило Григорівно, велика любителька чужих грошей, — спокійним, але крижаним голосом мовила Наталія, випроставшись на весь зріст біля своїх сумок. — За ці два роки я жодного разу не дозволила собі зайвої сукні, бо всі кошти йшли на виплату твоїх боргів і на цей ваш євроремонт. Але ви, мабуть, геть забули одну маленьку юридичну деталь.
Рома нарешті відірвав погляд від пульта й недбало хмикнув: — Знову починаєш свою занудну бухгалтерію? Що ти там можеш нагадати? Квартира оформлена на мене, це моя іпотека й мій дім!
— Твоя іпотека? — Наталія гірко й ущипливо посміхнулася. — Ти хоч раз зазирнув у папери за останній рік? Послухай мене уважно. Перший внесок за цю квартиру та всі щомісячні платежі за останній рік списувалися з мого окремого рахунку, відкритого до нашого шлюбу та поповнюваного з моїх додаткових заробітків. Ба більше, юристи чудово знають, як кваліфікувати ремонти, вартість яких перевищує ринкову вартість самого житла на момент покупки.
Людмила Григорівна з блідим обличчям кинулася вперед, забувши про свою пишну зачіску: — Ти… ти хочеш сказати, що смієш претендувати на наше сімейне гніздечко?! На Ромочкине майно?!
— Це вже давно не «Ромочкине майно», а спільна часткова власність, яку я легко оскаржую через суд разом із компенсацією всіх моїх витрат на ремонт та іпотеку, — чітко чеканячи кожне слово, відповіла Наталія. — Або ви повертаєте мені до копійки всі кошти, які я сюди вклала за два роки поневірянь, причому добровільно і до кінця цього тижня, або ми зустрінемося в суді. І тоді подивимося, хто з нас залишиться з калькулятором, а хто — на вулиці з голими стінами.
У приміщенні запала така гнітюча й важка тиша, що здавалося, ніби навіть чорний кіт Барсик у своїй переносці перестав дихати, насолоджуючись панікою на обличчях господарів. Рома різко підхопився з дивана, раптом усвідомивши всю реальність загрози своїй безтурботній інфантильності, а Людмила Григорівна безпорадно відкрила рот, не знаючи, яку отруту випустити наступною.
— До речі, речі Барсика я забрала законно, а от ваші надії на мої щомісячні перекази з бухгалтерії можете офіційно поховати вже сьогодні, — додала Наталія, легко беручи в руки важку сумку. — Прощавайте. І раджу вам, Ромо, почати шукати собі нову дівчину — бажано ту, яка захоче платити за вашу комуналку замість мене.
Вона впевненим кроком переступила поріг, гучно зачинивши за собою двері квартири, в якій тепер на них із Ромою чекала зовсім інша, набагато суворіша математика.