ЧАСТИНА 2
— ВІДКУЛЬ У ТЕБЕ ЦІ ДОКУМЕНТИ?!
Андрій вскочив так різко, що його стілець із гуркотом упав на підлогу.
Я сиділа навпроти нього і дивилася, як із обличчя мого чоловіка зникає самовдоволена усмішка.
Ще хвилину тому він сміявся наді мною. А тепер судорожно перегортав документи, наче сподівався, що при повторному читанні вони перетворяться на щось інше.
Його коханка Христина стояла біля столу.
Вона дивилася не на Андрія.
Її погляд був прикутий до назви компанії, надрукованої у верхній частині останньої сторінки.
ТОВ «ГРАНД БУД ІНВЕСТ».
— Андрію, — прошепотіла вона, — що це?
Він не відповів.
Я обережно поправила комір сукні. Після пологів минуло всього шість днів. У мене боліла спина, я майже не спала, а груди неприємно нили, нагадуючи, що нагорі, в дитячій кімнаті, спить наша новонароджена донька.
Я мріяла опинитися поруч із нею.
Але спочатку мені треба було закінчити розмову, до якої я готувалася останні сорок вісім годин.
— Христино, — спокійно вимовила я, — хіба Андрій не розповів тобі, кому належить компанія, в якій ти працюєш?
Вона повільно повернулася до мене.
— Що?
Я вказала на папку.
— Прочитай останню сторінку.
Андрій гучно захлинув документи.
— Замовкни, Вікторіє!
Я подивилася йому просто в очі.
— Чому? Боїшся, що твоя нова жінка дізнається, за чий рахунок ти збирався забезпечити їй красиве життя?
Свекруха, Галина Петрівна, обурено вдарила долонею по столу.
— Як ти смієш розмовляти з моїм сином?!
Я повернулася до неї.
На зап’ястку Христини сяяв мій весільний браслет.
Той самий, який Андрій подарував мені в день нашого весілля.
Той самий, який свекруха щойно дістала з моєї шкатулки й урочисто надягла на руку коханки.
— Галино Петрівно, — сказала я, — перш ніж ви знову почнете мене ображати, раджу дізнатися, чиїми грошима ваш син оплатив квартиру, яку обіцяв Христині.
Христина різко повернулася до Андрія.
— Яку квартиру він оплатив?
Я вперше за весь вечір усміхнулася.
Ось тепер розмова справді починалася.
1. Остання сторінка
Андрій стояв біля столу, стискаючи папку так сильно, що побіліли пальці.
— Вікторіє, нам потрібно поговорити наодинці.
— Ні.
— Це стосується тільки нас!
— Тоді чому тут сидить твоя коханка у моєму весільному браслеті?
Христина масово прикрила прикрасу іншою рукою.
Свекруха зневажливо усміхнулася.
— Не перебільшуй. Це всього лише браслет.
Я подивилася на неї.
— То чому ви не подарували Христині власні прикраси?
Вона відкрила рот, але нічого не відповіла.
Андрій кинув папку на стіл.
— Добре. Ти хочеш влаштувати виставу? Давай. Поясни, що означають ці папери.
Я дістала з сумок ще один документ.
— Це висновок незалежного фінансового фахівця. А тут виписки за операціями, які мені вдалося отримати як учаснику компанії.
Христина повільно опустилася на стілець.
— Учаснику якої компанії?
Я подивилася на неї.
— Тієї самої, в якій ти обіймаєш посаду директора з розвитку.
Вона нахмурилася.
— Це неможливо.
— Чому?
— Андрій сказав, що компанія належить його діловому партнеру.
Я кивнула.
— Партнера звуть Максим Орлов?
— Так.
— Максим справді є генеральним директором. Але єдиний учасник товариства — я.
Христина зблідла.
Андрій різко крокував до мене.
— Не смій!
Я підняла руку.
— Зупинись.
Він завмер.
У дверях їдальні з’явився мій старший брат Сергій.
Я заздалегідь попросила його приїхати до певного часу.
І тепер вперше за вечір Андрій виглядала по-справжньому розгубленим.
— Сергію? — видавив він.
Брат спокійно увійшов до кімнати.
— Добрий вечір.
Потім подивився на мене.
— Віко, машина чекає. Якщо хочеш, можемо поїхати просто зараз.
Я похитала головою.
— Ще п’ять хвилин.
Сергій кивнув і залишився біля дверей.
А я повернулася до чоловіка.
— Продовжимо.
2. Компанія, про яку чоловік вважав за краще мовчати
Три роки тому помер мій батько.
Він був інженером і підприємцем. Разом із давнім другом він заснував невелику будівельну компанію, яка поступово перетворилася на успішний бізнес.
Батько завжди казав, що гроші самі по собі нічого не значать.
Значення мають люди, яким ти довіряєш, і зобов’язання, які береш на себе.
Після його смерті мені перейшла частка у родинних активах.
Пізніше, в результаті узгодженої реорганізації, я стала єдиним учасником товариства «Гранд Буд Інвест».
Управлінням займався Максим Орлов — людина, з якою батько працював багато років.
Я не втручалася в щоденні справи компанії.
У мене була власна професія: я працювала архітектором і займалася проєктуванням житлових інтер’єрів.
Андрій чудово знав про мою спадщину.
Але його завжди дратувало, що я не збиралася передавати йому управління.
— Ми ж сім’я, — казав він. — Чому ти довіряєш якомусь Максиму більше, ніж власному чоловіку?
Я пояснювала, що Максим має необхідний досвід.
Андрій ображався.
Потім вибачався.
А за кілька місяців знову повертався до цієї розмови.
Коли я завагітніла, він несподівано перестав порушувати цю тему.
Тоді мені здалося, що чоловік нарешті прийняв моє рішення.
Тепер я розуміла: він просто обрав інший спосіб отримати доступ до грошей.
— Ти ж думав, що я не стану перевіряти звітність? — запитала я.
Андрій відвернувся.
Христина дивилася на нього з дедалі більшим занепокоєнням.
— Поясни, що відбувається.
Він роздратовано відповів:
— Нічого особливого. Звичайний сімейний конфлікт.
Я дістала наступну сторінку.
— Тоді поясни Христині, чому з розрахункового рахунку компанії перераховувалися гроші товариству «Альта Девелопмент».
Вона різко підняла голову.
— Це моя компанія.
У їдальні стало тихо.
Навіть свекруха перестала обурюватися.
Я уважно подивилася на Христину.
— Саме так.
— Звідки ти знаєш?
— З документів.
Христина перевела погляд на Андрія.
— Ти казав, що це інвестиції приватного партнера.
Він провів долонею по обличчю.
— Христино, заспокойся.
— Ти казав, що залучив інвестора!
— Я все поясню.
Вона різко відсунула стілець.
— Ти використав гроші компанії своєї дружини?!
Я похитала головою.
— Поки що встановлено, що кошти перераховувалися за договорами, які викликають серйозні запитання. Законність і підстави цих операцій ще належить остаточно перевірити.
Андрій кинув на мене злий погляд.
— Ти нічого не розумієш у бізнесі!
Я подивилася на нього.
— Можливо. Саме тому я запросила фахівців.
Сергій, який стояв біля дверей, ледь помітно усміхнувся.
3. Як я дізналася правду
За два місяці до пологів Максим подзвонив мені.
Зазвичай він зв’язувався зі мною лише з важливих питань.
Того дня його голос здався незвично напруженим.
— Вікторіє Андріївно, нам необхідно зустрітися.
Я перебувала на сьомому місяці вагітності.
Андрій саме збирався у чергове відрядження.
— Що трапилося?
Максим помовчав.
— Я виявив кілька операцій, які потребують вашої уваги.
Ми зустрілися наступного дня.
Він приніс папку.
У ній містилися копії договорів, платіжні документи та службові записки.
Я довго вивчала папери.
Деякі платежі були пов’язані з компанією, про яку я ніколи раніше не чула.
Інші супроводжувалися договорами на консультаційні послуги.
Суми виявилися значними.
— Хто погодив ці операції? — запитала я.
Максим виглядала виснаженим.
— Формально документи підписувалися уповноваженими співробітниками. Але ініціатором був Андрій.
Я підняла очі.
— Мій чоловік?
Він кивнув.
Виявилося, що Андрій кілька місяців переконував Максима залучити нову компанію для спільних проєктів.
Представляв її як перспективного партнера.
Стверджував, що особисто знайомий з її власниками.
Максим погодився розглянути пропозицію.
Але пізніше виявив невідповідності в документах.
Деякі послуги, за які перераховувалися гроші, не мали переконливого підтвердження виконання.
Коли Максим почав ставити запитання, Андрій звинуватив його в надмірній підозрілості.
А потім пригрозив, що доб’ється його звільнення.
Максим прийшов до мене не тому, що хотів зруйнувати мій шлюб.
Він побоювався за компанію.
І за власну відповідальність як керівника.
Я попросила провести внутрішню перевірку.
Нічого не повідомляючи Андрію до з’ясування обставин.
Через три тижні фахівці встановили, що за кількома спірними операціями стоїть одна й та сама компанія.
«Альта Девелопмент».
Її єдиною учасницею виявилася Христина Бєлова.
Двадцятивосьмирічна підприємниця.
Директор з розвитку у «Гранд Буд Інвест» за сумісництвом.
І жінка, з якою мій чоловік, як з’ясувалося пізніше, перебував у стосунках.
Спершу я не хотіла вірити.
Мені здавалося, що сталася помилка.
Я перевіряла документи знову і знову.
Потім побачила світлини.
Андрій і Христина в ресторані.
Андрій і Христина біля загородного готелю.
Андрій і Христина на заході, куди чоловік, за його словами, їздив із діловими партнерами.
Я сиділа перед комп’ютером.
За вікном ішов дощ.
Наша дитина ворушилася в мене під серцем.
І я вперше усвідомила, що людина, якій довіряла сім років, могла обманювати мене одразу у двох найважливіших сферах мого життя.
Я не влаштувала скандал.
Не подзвонила Христині.
Не зажадала від Андрія негайних пояснень.
Натомість звернулася до юриста.
Її звали Наталія Володимирівна.
Вона уважно вивчила документи.
Потім сказала:
— Вікторіє, нам необхідно розділити дві ситуації. Перша стосується вашого шлюбу. Друга — діяльності компанії.
Я кивнула.
— Я розумію.
— З цивільного питання ми можемо підготувати необхідні документи. З корпоративного знадобиться повноцінна перевірка.
— А якщо Андрій дізнається?
Вона подивилася на мене.
— Тому ми діятимемо послідовно і законно.
Я попросила лише про одне.
Не робити різких дій до пологів, якщо це не створить додаткових ризиків для компанії.
Мені хотілося спокійно народити дитину.
А вже потім вирішувати все інше.
Я ще не знала, що Андрій сам змусить мене змінити цей план.
4. Шість днів після пологів
Наша донька народилася рано-вранці.
Я назвала її Аліною.
Андрій був присутній у пологовому будинку лише кілька годин.
Він сфотографувався з дитиною.
Надіслав знімки родичам.
А потім повідомив, що йому необхідно терміново їхати на ділову зустріч.
Я була надто виснажена, щоб сперечатися.
Через три дні нас виписали.
Свекруха зустріла мене холодно.
Вона оглянула онуку і одразу почала давати розпорядження.
— Не тримай її постійно на руках.
— Не привчай до себе.
— І взагалі, тобі час повертатися до нормального життя.
Я намагалася не реагувати.
Але на п’ятий день після пологів Андрій несподівано оголосив, що завтра відбудеться сімейна вечеря.
— Мама хоче відзначити народження онуки.
Я здивувалася.
— Зараз?
— А що такого?
— Андрію, я щойно народила.
Він роздратовано зітхнув.
— Тобі навіть готувати не доведеться.
Я повірила.
Це була моя остання помилка.
Наступного дня свекруха приїхала за кілька годин до вечері.
Вона принесла продукти.
Потім почала критикувати все підряд.
Мою зачіску.
Домашню сукню.
Дитячу кімнату.
Навіть те, як я тримала Аліну.
А коли я спробувала прилягти, заявила:
— У нас сьогодні гості. Могла б хоча би привести себе до ладу.
Я нічого не відповіла.
Бо вже знала, хто стане головним гостем.
За кілька годин до цього Наталія Володимирівна повідомила, що отримала додаткові документи щодо операцій «Альта Девелопмент».
Серед них виявилася попередня угода про купівлю квартири.
Покупцем виступала компанія Христини.
Джерелом фінансування передбачалися кошти, які мали надійти від «Гранд Буд Інвест» за новим договором.
Андрій збирався використати ще один платіж.
І підписати документи вже наступного тижня.
Саме тому я вирішила не відкладати розмову.
5. Браслет
— Отже, ти все знала? — запитав Андрій.
Ми знову перебували в їдальні.
Христина стояла біля вікна.
Свекруха сиділа з таким виглядом, наче те, що відбувається, було особистою образою.
Я подивилася на чоловіка.
— Не все.
Він нахмурився.
— Що це означає?
— Наприклад, я не знала, що ти приведеш коханку на сімейну вечерю через шість днів після народження нашої доньки.
Христина опустила очі.
Я продовжила:
— І абсолютно точно не очікувала, що твоя мати подарує їй мій весільний браслет.
Галина Петрівна роздратовано втрутилася:
— Андрій сам його купував!
Я повернулася до неї.
— Так. І подарував мені.
Вона усміхнулася.
— Невже ти збираєшся судитися через прикрасу?
Я спокійно відповіла:
— Я збираюся забрати те, що належить мені.
Христина повільно підняла руку.
Подивилася на браслет.
А потім почала розстібати застібку.
— Я не знала, що це весільний подарунок.
Свекруха обурено вигукнула:
— Христиночко, не слухай її!
Але дівчина вже зняла прикрасу.
Вона поклала її на стіл.
— Андрій сказав, що це сімейна коштовність, яку його мати вирішила подарувати мені.
Я подивилася на чоловіка.
Він відвів очі.
Христина гірко усміхнулася.
— Схоже, сьогодні я дізнаюся про тебе багато нового.
6. Пропозиція, від якої я відмовилася
Андрій несподівано змінив тон.
Він підняв стілець.
Сів навпроти мене.
І заговорив майже лагідно.
— Віко, давай не приймати поспішних рішень.
Я мовчала.
— У нас маленька дитина.
— Я пам’ятаю.
— Отже, ти маєш розуміти, що розлучення зараз нікому не потрібне.
Я подивилася на нього.
— Особливо тобі?
Він поморщився.
— Не починай.
Я відкрила папку.
— Андрію, ти збирався підписати ще один договір між моєю компанією та компанією Христини.
Він завмер.
— Це нормальна інвестиційна угода.
— Тоді чому Максим не зміг отримати переконливе економічне обґрунтування?
— Тому що він некомпетентний!
Я спокійно кивнула.
— Перевірка встановить, наскільки обґрунтовані ці претензії.
Андрій нахилився до мене.
— Ти не уявляєш, які проблеми створиш собі.
Сергій зробив крок вперед.
Я зупинила його жестом.
— Які саме?
Чоловік подивився на брата.
Потім знову на мене.
— Компанія втратить репутацію. Партнери відвернуться. Почнуться перевірки.
— Тому я маю заплющити очі?
Він не відповів.
Я продовжила:
— А ти отримаєш можливість перевести ще кілька мільйонів?
Христина різко повернулася.
— Скільки?!
Андрій вдарив кулаком по столу.
— ДОСИТЬ!
З дитячої долунав плач Аліни.
Я негайно піднялася.
І в цей момент остаточно зрозуміла, що більше не хочу витрачати на чоловіка жодної зайвої хвилини.
7. Мій брат
Сергій підійшов до мене.
— Іди до малечі. Я допоможу зібрати речі.
Андрій різко вскочив.
— Ніхто нікуди не поїде!
Брат спокійно подивився на нього.
— Вікторія сама вирішить, де їй перебувати.
— Це мій дім!
Я зупинилася біля дверей.
Повільно повернулася.
— Андрію, дім оформлений на мене.
Свекруха голосно розреготалася.
— Знову ти зі своїми грошима!
Я подивилася на неї.
— Цей дім належав моєму батькові. Він подарував його мені задовго до весілля.
Галина Петрівна замовкла.
Андрій стиснув зуби.
— Я вклав сюди гроші!
— Тоді будь-які підтверджені витрати ми обговоримо у встановленому порядку.
Він дивився на мене з ненавистю.
Я більше не боялася цього погляду.
— Сергію, будь ласка, побудь тут.
Брат кивнув.
Я піднялася нагору.
Аліна лежала в ліжечку і плакала.
Я обережно взяла її на руки.
Притисла до себе.
— Тихіше, моя хороша.
Вона поступово заспокоїлася.
Я подивилася на її маленьке обличчя.
І відчула, як по щоках покотилися сльози.
Шість днів тому я народила дитину.
Шість днів тому мені здавалося, що попереду нас чекає абсолютно нове життя.
Але тепер я розуміла: нове життя справді почалося.
Просто зовсім не так, як я уявляла.
8. Розмова, яку почула Христина
Коли я повернулася вниз, Христина стояла біля вхідних дверей.
Вона тримала сумку.
Браслет лежав на столі.
Андрій намагався переконати її залишитися.
— Христино, ти все неправильно зрозуміла.
Вона різко повернулася.
— Що саме?
— Вікторія спеціально все влаштувала!
Я зупинилася на сходах.
Христина гірко розреготалася.
— Вона спеціально змусила тебе приховувати від мене, що компанія належить їй?
Андрій мовчав.
— Вона змусила тебе казати, що ти скоро розлучишся?
Він відвів очі.
— Я справді збирався…
— Ти сказав, що твоя дружина давно живе окремо!
Я відчула, як усередині все похолоділо.
Ось, значить, яку історію він вигадав.
Христина продовжила:
— Ти сказав, що дитина народиться вже після вашого офіційного розставання!
Андрій спробував узяти її за руку.
Вона відступила.
— Не чіпай мене.
Свекруха негайно втрутилася:
— Христиночко, ти ж розумієш, що Вікторія зараз спеціально руйнує ваші стосунки!
Христина повільно повернулася до неї.
— А ви знали, що вони живуть разом?
Галина Петрівна замовкла.
— Знали?
Свекруха роздратовано відповіла:
— Яка різниця? Вони все одно розлучаться!
Христина кілька секунд дивилася на неї.
Потім вимовила:
— Величезна.
І вийшла з дому.
9. Несподіваний дзвінок
Через дві години ми з Аліною перебували в Сергія.
Його дружина Ольга підготувала для нас кімнату.
Вона сама була матір’ю двох дітей і чудово розуміла, наскільки важко мені зараз.
— Віко, жодних розмов сьогодні, — сказала вона. — Тобі потрібно відпочивати.
Я вдячно кивнула.
Але заснути не змогла.
О пів на одинадцяту вечора телефон завібрував.
Незнайомий номер.
Я хотіла відхилити виклик.
Однак щось змусило мене відповісти.
— Алло?
— Вікторіє?
Голос належав Христині.
Я сіла.
— Слухаю.
Вона помовчала.
— Нам потрібно поговорити.
Я заплющила очі.
— Христино, сьогодні я більше не хочу обговорювати Андрія.
— Мова не лише про нього.
Я нашорошилася.
— А про що?
Вона глибоко зітхнула.
— У мене є документи, яких немає у твоїй папці.
Я відчула неприємний холод.
— Які документи?
— Андрій попросив мене підписати додаткову угоду. Я думала, що вона пов’язана з інвестиціями.
— І?
Вона замовкла.
Потім тихо вимовила:
— Сьогодні я уважно її прочитала. Вікторіє, він збирався залишити тебе без контролю над компанією.
10. Другий план
Наступного ранку я зв’язалася з Наталією Володимирівною.
Ми домовилися зустрітися в її офісі.
Христина приїхала вчасно.
Вона виглядала виснаженою.
Без макіяжу.
У простій сірій пальті.
Зовсім не схожа на впевнену жінку, яка вчора сиділа на моєму місці за сімейною вечіркою.
Вона поклала перед юристом папку.
— Тут усе, що в мене є.
Наталія Володимирівна почала вивчати документи.
Я сиділа поруч.
Сергій залишився з Аліною в сусідній кімнаті.
Через кілька хвилин юрист підняла очі.
— Вікторіє, ви мусите це побачити.
Я нахилилася.
Переді мною лежав проєкт угоди.
Згідно з його умовами, «Гранд Буд Інвест» мала передати компанії Христини права на участь у кількох перспективних будівельних проєктах.
Передбачалося також надати фінансування.
Але найтривожнішим виявився окремий документ.
Проєкт довіреності.
За ним я нібито мала надати Андрію широкі повноваження на здійснення корпоративних дій від мого імені.
Я повільно підняла голову.
— Я ніколи цього не підписувала.
Наталія Володимирівна кивнула.
— Поки що перед нами лише проєкт. Але нам необхідно перевірити, чи робилися спроби використати подібний документ.
Христина нервово стиснула руки.
— Андрій казав, що Вікторія сама все погодила.
Я подивилася на неї.
— Коли?
— За тиждень до пологів.
Я відчула, як серце забилося швидше.
За тиждень до пологів я перебувала в лікарні на обстеженні.
Андрій приїздив до мене.
Приносив фрукти.
Запевняв, що дуже хвилюється.
І водночас готував документи, які могли дозволити йому розпоряджатися моїм бізнесом.
11. Підпис
Наталія Володимирівна уважно вивчила проєкт довіреності.
— Вікторіє, ви впізнаєте цей підпис?
Я подивилася на документ.
Внизу справді стояв підпис, схожий на мій.
Але я одразу помітила різницю.
— Ні.
Юрист підняла очі.
— Ви впевнені?
— Абсолютно.
Я завжди підписувала документи певним чином.
Батько ще в юності навчив мене уважно ставитися до фінансових паперів.
Тут підпис виявлявся схожим.
Але не моїм.
Наталія Володимирівна відклала документ.
— Ми не робитимемо передчасних висновків. Необхідно встановити походження паперу і перевірити, чи використовувався він.
Христина зблідла.
— Ви хочете сказати…
Юрист спокійно відповіла:
— Я хочу сказати, що обставини вимагають перевірки.
Я подивилася на Христину.
— Звідки у тебе цей документ?
Вона опустила очі.
— Андрій надіслав його мені. Сказав, що це остаточна версія.
— Електронною поштою?
— Так.
Наталія Володимирівна попросила зберегти оригінальний лист та вкладення.
Потім зв’язалася з Максимом.
За годину з’ясувалося, що в компанії справді намагалися погодити кілька документів із посиланням на повноваження Андрія.
Але Максим відмовився продовжувати процедуру без мого особистого підтвердження.
Саме це рішення, можливо, запобігло набагато серйознішим наслідкам.
12. Зустріч із Максимом
Увечері Максим приїхав до нас.
Він виглядав втомленим.
— Вікторіє Андріївно, я маю вибачитися.
Я здивувалася.
— За що?
Він опустив очі.
— За те, що не звернувся до вас раніше.
Я похитала головою.
— Ви повідомили, щойно виявили підозрілі операції.
— Але Андрій довго переконував мене, що діє за вашою згодою.
Я подивилася на нього.
— Максиме, він мій чоловік. Ви не зобов’язані були припускати, що він може використати наші стосунки подібним чином.
Максим важко зітхнув.
Потім дістав ще одну папку.
— Є дещо ще.
Я насторожилася.
— Що?
— Кілька місяців тому Андрій запропонував мені продати частину активів компанії.
Я відчула, як усередині все стиснулося.
— Кому?
Максим подивився на мене.
— Інвестиційній групі, з якою він нібито вів переговори.
— І?
— Я відмовився обговорювати це без вас.
Він помовчав.
— Після цього Андрій почав переконувати співробітників, що ви збираєтеся відійти від управління компанією після народження дитини.
Я повільно опустилася на диван.
Усе ставало зрозумілим.
Він розраховував на мою вагітність.
На втому.
На безсонні ночі після пологів.
І на те, що я буду надто зайнята дитиною, щоб помічати те, що відбувається.
13. Перше офіційне рішення
Наступного дня я провела зустріч із юристами та керівництвом компанії.
Ми вжили необхідних заходів для захисту корпоративних інтересів.
Повноваження співробітників, які брали участь у спірних операціях, були перевірені.
Доступ Андрія до внутрішніх документів та фінансової інформації, який раніше надавався йому за окремими домовленостями, припинили в межах наявних у компанії повноважень.
Щодо спірних платежів продовжилася перевірка.
Окремо фахівці вивчали обставини підготовки довіреності з підписом, схожим на мій.
Я розуміла, що процес може зайняти місяці.
Можливо, навіть роки.
Але вперше за довгий час почувалася так, ніби дію не через страх.
А заради захисту того, що створював мій батько.
Андрій дізнався про те, що відбувається, того ж вечора.
Він подзвонив мені двадцять три рази.
Я не відповіла.
Потім прийшло повідомлення.
«Ти знищуєш моє життя».
Я довго дивилася на екран.
Потім написала:
«Я захищаю своє».
Він відповів:
«Ти пошкодуєш».
Я зберегла листування.
І переслала його Наталії Володимирівні.
14. Свекруха приходить по онуку
Через тиждень Галина Петрівна з’явилася біля будинку Сергія.
Я якраз годувала Аліну.
Ольга відчинила двері.
Свекруха спробувала пройти всередину.
— Де моя онучка?!
Ольга спокійно перегородила їй дорогу.
— Вікторія зараз зайнята.
— Я її бабуся!
— Я розумію.
— Тоді пропустіть!
На галас вийшов Сергій.
— Галино Петрівно, будь ласка, заспокойтеся.
Вона обурено подивилася на нього.
— Ваша сестра зруйнувала життя моєму синові!
Сергій повільно схрестив руки.
— Андрій сам відповідає за свої рішення.
Свекруха почервоніла.
— Вона хоче залишити його без грошей!
Я вийшла в коридор.
Аліна спала в мене на руках.
— Галино Петрівно, що вам потрібно?
Вона одразу змінила обличчя.
— Вікочко…
Я насторожилася.
Вона ніколи раніше не називала мене так лагідно.
— Я прийшла поговорити.
— Говоріть.
Вона подивилася на дитину.
— Можна потримати онуку?
Я помовчала.
— Зараз ні. Вона щойно заснула.
Свекруха підтиснула губи.
— Ти збираєшся забороняти мені бачити дитину?
Я спокійно відповіла:
— Питання спілкування ми вирішуватимемо з урахуванням інтересів Аліни. Але спочатку нам необхідно встановити нормальні стосунки.
Вона роздратовано махнула рукою.
— Знову ти зі своїми умовами!
Я подивилася на неї.
— Ви прийшли не вибачатися?
Вона замовкла.
Я продовжила:
— Тоді навіщо?
Свекруха несподівано дістала із сумки невеличкий конверт.
— Андрій попросив передати.
Я не взяла його.
— Що там?
Вона відвела очі.
— Пропозиція.
15. Пропозиція чоловіка
У конверті містився лист.
Андрій пропонував мені відмовитися від подальших претензій щодо спірних корпоративних операцій.
Натомість він обіцяв погодитися на розлучення і не висувати майнових вимог.
Я уважно прочитала документ.
Потім подивилася на свекруху.
— Ви розумієте, що принесли?
Вона нахмурилася.
— Звісно.
— То чому Андрій не передав це моєму юристу?
Свекруха роздратовано відповіла:
— Тому що з тобою неможливо нормально розмовляти!
Я простягнула їй конверт.
— Передайте синові, що всі юридичні пропозиції він має надсилати через представників.
Вона не взяла листа.
— Вікторіє, ти зовсім втратила совість?!
Я спокійно поклала конверт на тумбочку.
— Розмову закінчено.
Свекруха подивилася на Аліну.
Потім знову на мене.
— Ти ще пошкодуєш, що відвернулася від нашої родини.
Сергій відчинив двері.
— Галино Петрівно, вам час.
Вона пішла, гучно грюкнувши дверима.
Я подивилася на брата.
Він похитав головою.
— Тепер я розумію, чому ти так довго боялася з ними сперечатися.
Я нічого не відповіла.
Бо він мав рацію.
16. Розмова з Христиною
Через місяць Христина знову попросила про зустріч.
Цього разу вона приїхала сама.
Ми зустрілися в офісі Наталії Володимирівни.
Христина виглядала спокійнішою.
Вона принесла додаткові документи і підтвердила готовність співпрацювати під час перевірки спірних операцій.
Коли офіційна частина зустрічі закінчилася, вона несподівано попросила:
— Вікторіє, можна поговорити з тобою кілька хвилин?
Я погодилася.
Ми залишилися в переговорній.
Христина довго дивилася на свої руки.
Потім вимовила:
— Я хочу попросити вибачення.
Я мовчала.
— Я знала, що Андрій одружений.
Я підняла очі.
Вона продовжила:
— Але він казав, що ваш шлюб давно закінчився.
— І ти повірила?
Вона кивнула.
— Так.
Я подивилася у вікно.
— А коли прийшла на сімейну вечерю і побачила мене з дитиною, якій шість днів?
Христина заплакала.
— Тоді я зрозуміла, наскільки все було неправильно.
Я повільно видихнула.
— Христино, ти доросла жінка. Ти сама приймала рішення.
Вона кивнула.
— Я знаю.
— Але Андрій теж несе відповідальність за власні вчинки.
Вона підняла очі.
— Я більше з ним не зустрічаюся.
Я нічого не відповіла.
Вона продовжила:
— І хочу виправити хоча б ту частину того, що сталося, яка пов’язана з компанією.
Я подивилася на неї.
— Тоді розповідай фахівцям усе, що знаєш.
Вона кивнула.
Перед відходом Христина несподівано зупинилася.
— Вікторіє…
— Так?
— Ти ж справді кохала його?
Я відчула знайомий біль.
Потім спокійно відповіла:
— Так.
Вона опустила голову.
— Мені шкода.
Я подивилася на неї.
— Мені теж.
17. Документи, які змінили все
Перевірка тривала кілька місяців.
Фахівці вивчали договори, банківські операції, службове листування та документи, представлені Андрієм.
За результатами внутрішньої перевірки компанія висунула вимоги, пов’язані з виявленими спірними платежами.
Окремі матеріали були передані для правової оцінки компетентним органам.
Я намагалася не стежити за кожним етапом.
Моєю головною справою залишалася Аліна.
Вона росла.
Вчилася тримати голову.
Починала усміхатися.
Іноді прокидалася ночами кожні дві години.
І щоразу, коли я відчувала втому, згадувала слова батька.
«Справжня відповідальність починається тоді, коли тобі доводиться робити правильне, навіть якщо це важко».
Тепер я розуміла їх набагато краще.
Одного разу Наталія Володимирівна подзвонила мені.
— Вікторіє, у нас з’явилися нові документи.
Я насторожилася.
— Які?
— Ми отримали підтвердження обставин підготовки проєкту довіреності.
Я відчула, як серце забилося швидше.
— І?
— Є підстави вважати, що підпис на документі було відтворено без вашої участі.
Я заплющила очі.
Хоча підозрювала це з самого початку, почути підтвердження виявилося важко.
— Що тепер?
Юрист спокійно пояснила подальші кроки.
Я вислухала її.
Потім поклала телефон.
І довго сиділа нерухомо.
Андрій був людиною, якій я довірила своє життя.
Батьком моєї дитини.
Чоловіком, який обіцяв підтримувати мене в хворобі та здоров’ї.
А тепер мені доводилося захищати власні права від наслідків його дій.
18. Остання зустріч
Ми зустрілися з Андрієм у присутності юристів.
На той час Аліна вже навчилася перевертатися.
Я поступово поверталася до роботи.
А розлучення наближалося до завершення.
Андрій виглядав значно старшим.
Під очима з’явилися темні кола.
Він майже не дивився на мене.
Коли представники закінчили обговорювати документи, він несподівано попросив:
— Можна поговорити з Вікторією?
Наталія Володимирівна подивилася на мене.
Я кивнула.
Ми залишилися в переговорній, двері якої були прочинені.
Андрій довго мовчав.
Потім вимовив:
— Я все втратив.
Я подивилася на нього.
— Що саме?
Він гірко усміхнувся.
— Шлюб. Репутацію. Гроші.
Я повільно кивнула.
— А доньку?
Він підняв очі.
— Що?
— Ти перерахував усе, що втратив. Але жодного разу не згадав Аліну.
Він опустив голову.
Я продовжила:
— Вона росте. Щодня дізнається щось нове. І їй потрібен батько, який думатиме не лише про себе.
Андрій закрив обличчя руками.
— Я знаю.
Я помовчала.
— Тоді доведи це вчинками.
Він підняв голову.
— Ти ніколи мене не пробачиш?
Я довго дивилася на нього.
Потім відповіла:
— Можливо, колись я перестану відчувати біль, згадуючи те, що сталося.
Він випростався.
Але я продовжила:
— Проте це не означає, що я повернуся.
Його обличчя знову змінилося.
Я спокійно додала:
— Наш шлюб закінчився того вечора, коли ти посадив іншу жінку на моє місце і дозволив своїй матері надягти на неї мій весільний браслет.
Він заплющив очі.
Я піднялася.
— До побачення, Андрію.
І вийшла.
19. Розлучення
Через деякий час наш шлюб офіційно розірвали.
Майнові питання вирішувалися окремо.
Корпоративні спори тривали у встановленому порядку.
Я не стала перетворювати цю історію на публічний скандал.
Не публікувала світлини.
Не розповідала подробиць журналістам.
Не намагалася зруйнувати репутацію Андрія заради задоволення.
Мені було достатньо того, що документи вивчали фахівці, а спірні питання розглядалися законними способами.
Я хотіла повернути собі спокійне життя.
І дати доньці можливість рости без постійних конфліктів.
Галина Петрівна ще кілька разів намагалася зв’язатися зі мною.
Спершу вимагала зустрічей з онукою.
Потім звинувачувала мене в розлученні.
Відтак несподівано запропонувала забути минуле.
Але жодного разу не визнала власних вчинків.
Я не забороняла обговорювати можливе спілкування з Аліною.
Однак наполягала на шанобливому ставленні та зрозумілих домовленостях.
Згодом свекруха перестала дзвонити щодня.
А я перестала здригатися, коли на екрані з’являлося її ім’я.
20. Новий дім
Коли Аліні виповнилося десять місяців, ми переїхали.
Я вирішила більше не жити в будинку, де сталася та сімейна вечеря.