Розділ 1
В автобусі було спекотно ще до відправлення. Водій увімкнув опалення заздалегідь, люди заходили з морозу, розстібали куртки, знімали шапки. По вікнах уже стікала вода, хоча автобус ще стояв біля платформи. Вологий повітря пахнуло гумою, мокріючим одягом і солодким освіжувачем біля кабіни.
Жінка сиділа біля проходу. На вільне місце біля вікна вона поклала сумку. До відправлення в салоні залишалося ще кілька місць.
Чоловік увійшов останнім. На ньому була темна робоча куртка зі світловідбивною смугою на рукаві. Від одягу слабко пахло димом. Не тютюном — чимось в’їлися в тканину. Обличчя у чоловіка було втомлене, під очима темніли тіні. У руці він тримав невеликий рюкзак.
Він зупинився поруч і подивився на вільне крісло.
Жінка притримала сумку рукою.
— Тут зайнято. Людина вийшла.
Чоловік озирнувся на відкриті двері, потім знову подивився на неї.
Сперечатися не став. Пройшов далі і сів через кілька рядів.
Ніхто за час, що залишився, до жінки не підійшов. Автобус рушив, а сумка так і залишилася лежати біля вікна.
Розділ 2
За містом шибки остаточно затягнуло. Хтось протер долонею невелике коло, але воно швидко зникло. За ним встигли промайнути снігове поле, автобусна зупинка і темна смуга лісу.
Опалення продовжувало працювати.
Жінка зняла шарф і розстебнула куртку. Спочатку вона раділа, що поруч ніхто не сів: можна було повернутися боком, витягнути руку, влаштуватися зручніше. Оскільки їхати доводилося довго.
Через деякий час повітря стало здаватися густим.
До солодкого запаху біля кабіни домішувалися нагріта пластмаса і чужі парфуми. Жінка дістала воду, зробила кілька ковтків. Вода встигла нагрітися.
Вона подивилася на пасажирів.
Майже всі вже влаштувалися. Чоловік попереду читав новини в телефоні. Дівчина через прохід дивилася у вікно, хоча за склом нічого не було видно. Літня пара неголосно обговорювала, де їм виходити.
Чоловік у робочій куртці сидів, відкинувши голову на спинку. Очі в нього були заплющені. На повороті він розплющив їх, подивився перед собою і знову заплющив.
Жінка подумала, що треба попросити водія зменшити опалення. Але до кабіни треба було йти по проходу, а вставати не хотілося.
Решта терпіли.
Вона теж вирішила потерпіти.
Розділ 3
Спочатку з’явилася нудота. Потім заклало вуха, по спині пройшов холодний піт. Жінка опустила голову і кілька разів глибоко вдихнула, але від цього стало тільки гірше.
Вона знову потягнулася за водою.
Пляшка випала з руки і покотилася по підлозі.
Дівчина через прохід підняла ноги.
— У вас пляшка впала.
Жінка спробувала нахилитися, але автобус ніби хитнувся вбік. Вона вхопилася за переднє крісло.
— Мені зле.
Дівчина випросталася.
— Заколисало?
Жінка не відповіла. Перед очима темніло.
Пасажир попереду повернув голову, подивився на неї і знову опустив погляд до телефону.
— Напевно, тиск, — тихо сказала літня жінка своєму супутнику.
— Можливо.
— Пігулку б їй.
— Яку пігулку? Ми ж не знаємо.
Вони говорили неголосно, майже не змінюючи пози.
З іншого ряду долинуло:
— Тільки б не зупинятися надовго.
— У мене пересадка.
— У всіх справи.
Ніхто не обурювався відкрито. Люди просто переглядалися, дивилися на годинник, здихали. Жінка вже чула в цих зітханнях те, що не вимовляли вголос: через неї доведеться затриматися.
Їй стало соромно.
Вона спробувала піднятися.
— Я вийду.
Ноги не втримали її. Жінка важко опустилася назад.
Розділ 4
Хтось попереду сказав:
— Куди вона піде на ходу?
— Водієві треба повідомити.
— Ну так повідомте.
Але ніхто не вставав.
Чоловік у робочій куртці розплющив очі.
Кілька секунд він дивився в бік жінки. Потім піднявся і пройшов по проходу.
— Дозвольте.
Люди прибрали лікті з підлокітників, пропускаючи його.
Він зупинився поруч із жінкою, опустився навודпочіпки і подивився їй в обличчя.
— Мене чуєте?
Вона кивнула.
— Біль десь є?
— Ні. Душно. Нудить.
— Не вставайте.
Він підняв пляшку і поставив її в сусіднє крісло.
— Нахиліться трохи вперед. Голову нижче.
Вона послухалася.
Чоловік залишався в проході. Однією рукою притримував її за плече, щоб вона не завалилася на повороті.
— Дихайте спокійно. Не намагайтеся глибше.
Він повернувся до дівчини через прохід.
— Передайте водієві, щоб зупинився, де безпечно.
Дівчина одразу піднялася.
За спиною чоловіка знову почулися тихі голоси:
— Тепер точно запізнимося.
— А що робити.
— Може, їй просто повітря не вистачає.
Чоловік не обернувся.
Він розмовляв тільки з жінкою.
— В очах темніє?
— Вже менше.
— Добре. Поки посидьте.
Розділ 5
Автобус почав знижувати швидкість. Салоном пройшов невдоволений шерхіт: люди прибирали телефони, застібали куртки, дивилися у вікна, намагаючись зрозуміти, де зупинилися.
Водій з’їхав на майданчик біля дороги і відчинив двері.
Холодне повітря дійшло до середини салону.
Жінка підняла голову.
— Краще?
— Трохи.
— Тоді встанемо. Не поспішайте.
Чоловік першим випростався, потім допоміг піднятися їй. Він стояв з боку проходу, притримуючи її під лікоть.
Біля сходинок жінка зупинилася.
— Не можу.
— Постійте.
Він не тягнув її і не підганяв. Почекав, поки вона сама зробить наступний крок.
Вони вийшли.
Холод одразу вдарив в обличчя. Жінка вдихнула, і повітря здалося різким, майже болючим, але чистим.
Чоловік відвів її трохи вбік від вихлопних газів. Під навісом стояла лавка, вкрита тонким снігом. Він змахнув його рукою і допоміг жінці сісти.
Сам залишився поруч.
З автобуса ніхто не вийшов. За заповітреними шибками рухалися темні силуети.
Жінка заплющила очі.
Шум у вухах поступово зникав.
— Вибачте, — сказала вона. — Усіх затримала.
— Автобус зачекає.
Чоловік вимовив це без розради, як звичайний факт.
Розділ 6
Жінка подивилася на нього. Зблизька було видно, що він майже не тримається на ногах від втоми. На скроні залишилася тонка смуга кіптяви. На рукаві, біля світловідбивної смуги, темнів шеврон пожежно-рятувальної частини.
— Ви після чергування?
— Так.
— Важка ніч?
Він знизав плечима.
— Не найлегша.
Більше вона не запитувала.
Через кілька хвилин жінка змогла встати без його допомоги. Чоловік усе одно йшов поруч до дверей.
Коли вони увійшли, розмови стихли.
Пасажири дивилися у вікна, в телефони, на спинки передніх кріселок. Ніхто не спитав, чи стало їй краще. Ніхто більше не говорив про затримку.
У салоні було прохолодніше. Водій нарешті зменшив опалення.
Жінка дійшла до свого ряду. Чоловік збирався пройти далі.
Вона підняла сумку з крісла і пересіла до вікна.
— Сідайте.
Він подивився на місце біля проходу, що звільнилося.
— Мені й там нормально.
— Сідайте.
Чоловік не став сперечатися. Він опустився поруч, поставив рюкзак між ніг і відкинувся на спинку. Автобус знову виїхав на дорогу.
Розділ 7
Через кілька хвилин він заснув.
Не задрімав, як раніше, розплющуючи очі на кожному повороті, а заснув одразу і важко. Голова опустилася, плечі розслабилися.
На повороті його хитнуло в бік жінки. Він прокинувся і тихо вибачився.
— Спіть, — сказала вона.
Він знову заплющив очі.
На наступному повороті його голова повільно схилилася до неї.
Жінка не відсунулася.
Так він проспав кілька зупинок. Потім прокинувся, одразу випростався.
— Вибачте.
— Нічого, — сказала вона.
Він поправив рюкзак між ніг і знову відкинувся на спинку.
— Дякую вам, — додала жінка.
Чоловік кивнув, ніби вона подякувала йому за якусь дрібницю, і знову заплющив очі.